Ми знаємо, яким стресовим може бути перший тиждень нового навчального року.

Тож пропонуємо вам надихнутися мудрощами педагога-гуманіста Шалви Амонашвілі.

Як навчати з любов’ю в серці та не розгубити щоденну радість від життя? Чому і вчителям, і учням корисно уникати гонитви за оцінками?

Як зелена ручка знижує тривожність школярів? Що означає «дарувати дитині світло» та проводити уроки «не для всіх»?

Зібрали 10 правил щасливого шкільного життя.

Про це повідомляє медіа-портал "ОСВІТОРІЯ".

Вчителюйте, а не викладайте. Не заходьте до школи зі вчорашнього дня
Вчитель допомагає й підказує. Вчитель може потоваришувати з учнем, полюбити його та заручитись його довірою. Вчитель не просто дає інформацію дітям, а терпляче озвучує свої думки та дослухається до учнівських думок. Особливо небезпечно, коли вчитель у дитину не вірить та має упередження, що вона не здатна навчатись без стусанців і різки. У таких випадках вчитель безпричинно може підвищувати голос у класі, погрожувати покараннями. Але для плідності навчання кожна маленька особистість має відчувати: педагог бажає їй добра та приймає такою, якою вона є.

Вчителю краще не приходити до школи з озлобленою душею, щоб не калічити дитячі душі. Краще не заходити до школи без ясної цілі та виховних намірів, щоб не нав’язувати дітям виховні імпровізації, які спровокують нерозуміння та розгубленість. Краще не заходити до школи зі вчорашнього дня, без самооновлення, щоб не нести нудьгу та одноманітність. Краще не приходити до дітей без віри в педагогіку, щоб не сіяти в них невпевненість у самих собі та у своєму педагогові.
  
Читайте класику, щоб оволодіти вищим пілотажем педагогіки
Раджу вам до прочитання класику, якщо хочете бути творчими людьми й оволодіти вищим пілотажем педагогіки. Зверніть увагу на ці імена і читайте їхні праці:

український вчитель-гуманіст і добротворець Василь Сухомлинський;
український засновник системи дитячо-підліткового виховання Антон Макаренко;
чеський «вчитель народів» Ян Амос Коменський;
швейцарський педагог-гуманіст Йоганн Генріх Песталоцці;
російський основоположник наукової педагогіки Костянтин Ушинський.

Зауважте: класика педагогіки зародилася саме в Європі, а не в східному світі, багатому на філософські погляди. Ні в Японії, ні в Індії, ні в Китаї ви не знайдете жодного класика педагогіки. До речі, у Китаї визнаний класик педагогіки — саме Сухомлинський, йому там присвячують конференції, наукові читання. Мрію, щоб в Україні хоча б двічі на рік проводили читання Сухомлинського.
   
Уникайте гонитви за оцінками
Ви чудово знаєте: шкільні оцінки не визначають особистість дитини. Оцінка не передбачить її долю — це теж тримайте в думці.

Вчителі, будь ласка, не дивіться на дитину, як на ходячу цифру. Бо цифри не скажуть — гарна вона чи погана, здібна чи ні. Минуть роки, і саме життя покаже, що «погані» учні стали гарними, добрими людьми, хтось із них навіть проявив великий талант. А за туманністю оцінок учительські очі не бачать цього.

Зверніть увагу, усе гарне оспівується в народній творчості, у творчості поетів, композиторів, художників. Але ні народ, ні хтось із композиторів, поетів чи художників не надихнувся оцінками. Про контрольні та іспити чомусь ніхто не написав бодай рядка в піснях чи поезіях, держіспитам теж не присвятили бодай трохи музики.

Боротьба за оцінку провокує неправду, хитрування, девальвацію шкільного життя, протистояння та конфлікти. А ще — заважає родині й батькам пізнати свою дитину як особистість. Я переконаний: оцінки не мають педагогічного й психологічного виправдання, адже вони — чинники примусу. Вибудовуйте з дитиною стосунки так, щоб оцінки не затьмарювали життя: налаштовуйте на активність, вселяйте впевненість у своїх здібностях.
  
Плекайте в собі любов, женіть подалі жагу влади над учнями
Коли вчителі більше люблять владу над учнями, ніж їх самих, школярі реагують відповідно — бунтом. Я пам’ятаю, що мій фізик викликав у нас, учнів, роздратування й злобу. Людиною він був немолодою, почувався відомим вченим і часто знущався над нами. П’ятірок нікому принципово не ставив. «П’ятірка — це мені, — казав він. — Інші оцінки — вам». Він жалів і четвірки ставити. Саме тому в класі було багато трієчників і двієчників. Нас збурювали його грубість, глузування та погрози. Тому ми частенько бойкотували його уроки, заважали під час занять, конфліктували. А він, замість розібратися, чому ми так поводимося, посилював міри, карав двійками та погрожував, що зіпсує атестат кожному.

В основі виховання завжди має бути безмежна любов до дітей. В авторитарній системі вчитель, який от навіть дуже щиро любить дитину, вважає за необхідне «тримати її в руках» — змушувати добре вчитися та «нормально» поводитися, суворо запитувати з неї результат. Так само часто вчитель навіть не намагається вкласти хоч часточку душі в процес навчання, який не має складатися з безкінечних домашніх завдань, викликів до дошки та контрольних робіт. 
 
Замініть червоні чорнила на зелені. Шукайте успіхи, а не помилки
Якось дівчинка відкрила зошит, де все було покреслено червоним чорнилом, і розплакалася: «Я не люблю математику, я нічого не розумію. У мене все підкреслено червоним, скрізь помилки…» Моє серце розривається, коли діти плачуть. Але я знав, що треба вчитися в дітей, щоб вибудовувати принципи гуманної педагогіки. Тож я прислухався до голосу цієї дівчинки, яка запитувала мене: «Чому вчителі завжди шукають помилки?» Згадались і слова Сухомлинського: «Ведіть дітей від успіху до успіху, від радості до радості».

Уже наступного дня я замінив червоні чорнила на зелені, працюючи з дитячими зошитами. І шукав відтоді не помилки в учнівських роботах, а успіхи. Якщо хоч одне слово в реченні написано правильно, якщо хоч один математичний приклад вирішено правильно — це успіх. Я підкреслюю це зеленим: «Молодець! Я радий, я здивований! Захоплений тобою!» А ще в мене на столі завжди лежав зошит, де червоними чорнилами я виписував власні помилки.

Адже помилки дітей — це мої помилки, упущення і неорганізованість у педагогіці. Це я насамперед у себе маю виправити помилки. Паралельно дітям пояснював, що помилка дає змогу навчитися, як бути кращим. Ось так діти вчились із цікавістю виправляти помилки, а мої зелені чорнила гуляють тепер по всьому світу. 
 
Потоваришуйте з бешкетниками й гіперактивними дітьми
Одна з якостей, без яких вчитель шкодитиме дітям — терпіння. Прошу, не йдіть до класу, якщо маєте в собі хоч крапельку нетерпимості. Такий вчитель скаже: «Мій учень гіперактивний, надто балакучий, зухвалий, хуліган, бешкетник».

Але ви маєте радіти, зустрівши на своєму шляху таку дитину. Саме на ній ви мусите апробувати свою педагогіку, це ж інструмент для відточення вашої майстерності. Якби всі дітлахи були спокійними, заглядали вам в очі, завжди робили «домашки», місія вчителя зводилася б нанівець. З такими учнями ви автоматично перетворюєтеся з учителя на «викладача».

Тільки спотикаючись, відчувши цей досвід, зможете згодом отримати горде звання Майстра. Або можете стати вчителем-«трієчником», яких багато в сучасних школах. У них зараз у класах сидять майбутні Сковороди, Ушинські, президенти та міністри, а вони їх міряють одним мірилом: «Встигає чи не встигає?» Це принижує дитину.

Пустощі — прояв мудрості дитинства, а бешкетники — двигуни життя. Саме пустуни — творці життя в усіх майбутніх проявах: в науці, культурі, мистецтві. Вони оновлюють та перебудовують, це еволюційна сила планети. Тому, татусі й матусі, які радіють тому, що їхні діти спокійні, — припиніть і бийте на сполох!

Пустуйте разом з дітьми, підбивайте їх бешкетувати. Є потяг, в якому є локомотив і вагони. Ви хочете, щоб ваша дитина стала локомотивом? Чи так і продовжуватимете радіти, що у вас росте «вагон»?
  
Самі навчайтесь під час свого уроку і даруйте світло
Учитель — той, хто дарує світло. А учень — душа, яка шукає світло. Жага дітей до знань — величезна, їхня непосидючість — спосіб пізнання світу.

Тож чи можна назвати урок «процесом передання знань»? Звісно, ні.

Тут можемо звернутися до закону, який відкрив Сухомлинський: «Без духовної спільності виховання неможливе». У вас є духовна спільність з вашими дітьми? Часто буває, що люди усміхаються одне одному, обіймаються, а от духовної спільності між ними немає, як і довіри та відкритості.

Ваш урок має бути подарунком для дитини: «У мене є для тебе щось дуже цікаве. І для тебе теж!» Кожному має щось припасти під час вашого уроку. Не шукайте науку в педагогіці. У ній немає жодного об’єктивного закону. Найкраща ваша наука — присісти навпочепки поряд з учнем і попросити тихенько прошепотіти вам на вухо відповідь на запитання, яке ви поставили всьому класу й кожній дитині водночас.

Якщо ви самі навчатиметеся під час свого уроку — ваші учні далеко підуть, обіцяю. 
 
Мірило вашої сили — «слабкі» учні
Зазвичай вчителі люблять похизуватися найсильнішими вихованцями. Якщо їм треба комусь розповісти, який у них клас — неодмінно назвуть імена й досягнення своїх розумників. Але найбільше варто пишатися слабкими учнями, тим, як ви зробили цього конкретного учня сильнішим. Там, де оголюється проблема, потрібна ваша допомога. Врятуйте учня-лінька, неорганізованого учня, невмотивованого учня — це буде мірилом вашої сили.
  
Проводьте уроки «не для всіх»
Готуючи план уроку на наступний день, подумайте про о-о-он того хлопчика з класу або про ту дівчинку, якій треба буде сказати щось, що змусить загорітися дитячі очі. Уже на уроці ставте запитання всьому класу, а відповідь шукайте в кожному з учнів. Вчительська робота — «штучна», адресна.

На жаль, більшість вчителів проводять уроки «для всіх». Так не можна, любі вчителі. На одному уроці має бути стільки окремих уроків, скільки в класі дітей. Як матрьошка в матрьошці. Це мистецтво, якого ви неодмінно зможете навчитися, але одразу воно до вас не прийде. Якщо будете працювати з кожним учнем окремо, а не «одним махом з усіма» — це допоможе відкрити дітям їхню місію. Теж не одразу. Адже багато дорослих і самі ще не визначилися зі своєю місією в житті. Тільки не сплутайте: місія — це не професія! Місія — це спосіб життя: у школі, на вулиці, у сім’ї.
  
Перевіряйте, чи використовуєте в роботі принципи гуманної педагогіки

Занурте дитину в створені вами образи доброти, любові, краси, щирості та відданості, справедливості, поваги, співчуття.
Спрямуйте погляд дитини на свій внутрішній, духовний світ і допоможіть їй знайти та осягнути там свій шлях. Свою місію, покликання, багатство духу.
Пробудіть у дитині почуття, завдяки яким проявляються та стверджуються шляхетні переживання і вчинки.
Розвивайте добромислення та прекрасномислення, добромовність, відповідальність за свої думки та за своє слово.
Навчіть дитину жити духовним життям у своєму внутрішньому світі: міркувати, бажати, уявляти себе героєм і здійснювати гідні вчинки, мріяти і творити.
Розвивайте в дітей волю, сміливість, самостійність, бажання говорити правду, бути уважним до думок інших.