В історії багатостраждального українського народу чимало скорботних дат, спогад про які пронизує серце гострим болем. Одна з них – 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху.
26 квітня 1986 року сталася найбільш серйозна техногенна катастрофа в історії цивільної ядерної енергетики – о 1 год. 23 хв. за київським часом з різницею у дві секунди відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, в результаті яких сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році.
35 років тому вогонь Чорнобиля опалив землю і душі мільйонів людей, показав, що «мирний атом» є доволі небезпечним – як сама ядерна зброя.
Навколо ЧАЕС створено 30-кілометрову зону відчуження. Важко збагнути, але в 10-кілометрову зону, напевно, вже ніколи не повернуться люди!
Після найбільшої в світі ядерної катастрофи електростанція продовжувала працювати через гостру нестачу електроенергії в Україні. Остаточна зупинка електростанції сталася тільки у 2000 році.
Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей. Ще довго ми будемо відчувати на собі наслідки трагедії, ще довго чутимемо її дзвони.
Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям та життям.
Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю.
