26 квітня 1986 року — дата, що назавжди закарбувалася в серці нашої країни полином болю, сліз і втрат. Цьогоріч минає 39 років від дня найбільшої техногенної катастрофи в історії людства — вибуху на Чорнобильській атомній електростанції. Ми не маємо права забути. Бо коли стирається пам’ять — повторюються помилки.
Саме тому учні 7-Б класу Сьомої школи долучилися до години пам'яті «Чорнобиль. Відлуння атомної весни». Семикласники переглянули відеофільм «Чорнобильська трагедія – біль України» та поділились своїми враженнями і міркуваннями, але всі були одностайними – страшною може бути ціна людської помилки, байдужості або ж надмірної впевненості у власних силах.
Діти запалили свічки пам’яті та вшанували хвилиною мовчання всіх загиблих ліквідаторів страшної аварії. Серед героїв — пожежники, лікарі, солдати, водії, енергетики. Вони не питали «чому я?», не шукали виправдань. Вони просто йшли. У вогонь, у радіацію, у невідоме.
Семикласники на маленьких сльозинках написали одне слово, з яким вони асоціюють трагедію Чорнобиля і прикріпили на імпровізованому плакаті дівчини-України, яка символізує багаторічну скорботу. «Страх», «мужність», «радіація», «пам’ять», «вибух» та багато інших слів з'явилися на дошці.
Діти зазначили, що Чорнобиль — це не лише про радіацію. Це про залишені домівки, покинуті школи, обірвані життя. Але попри все — ця земля жива. Туди повертаються дикі тварини, там ростуть квіти, і там ходять люди — ліквідатори, волонтери, які досі плекають надію.
Захід завершився. Але я впевнена, що ми маємо говорити про Чорнобиль, згадувати про подвиг героїв, бути вдячними і обачними. Бути мудрими.
Тридцять дев’ять років — це майже людське життя. Але для історії — це лише мить. Мить, яка змінила світ.
Вчитель хімії, основ здоров'я ЗОШ №7 Т.А. Матвієнко
